18 вер. 2014 р.

Декілька насичених днів із запахом книжок, ароматом кави та шоколаду

Звідки береться любов до книжок? Хтозна… Може, це закладено природою? Чи, може, це відгук професії? Не знаю. Але точно знаю, що Львів, який і так був культурною столицею України, перетворився 11 вересня 2014 року ще й на книжкову столицю. А ми, як бібліотекарі, вже є частиною цієї події та маємо бути в курсі усіх літературних новинок та актуальних проблем розвитку бібліотечної справи.
Програма бібліотечного форуму була дуже насичена, і на жаль, більшість заходів, які я планувала відвідати проходили одночасно, тож надія охопити все й одразу не справдилася.
 Адже, перш за все, я приїхала на V Львівський бібліотечний форум як тренер Регіонального тренінгового центру задля ознайомлення та реалізації нового проекту Української бібліотечної асоціації «Бібліотеки та виборчий процес: навчаємо бібліотекарів і виборців реалізації конституційних прав».
Окрім навчань та різноманітних лекцій, Українською бібліотечною асоціацією та Молодіжною секцією УБА були організовані й цікаві акції, флешмоби та вечірки. Зокрема, вечірка у чеській пивоварні Старгород, де відбувалися дебати «Професія і кар’єра: молоді проти досвідчених». Нас поділили на дві команди: «Досвідчені 2024» та «Досвідчені 2014». Перемогли досвідчені, яким ще довго і далеко розвиватись, але завдяки досвідченим, які вже багато чого побачили і осягнули у бібліотечній справі.
Наступного ранку мешканці та гості Львова мали можливість долучитися до акції «Шевченківський ранок» біля пам’ятника Т. Г. Шевченку. Бо сааме там студенти, учасники форуму, бібліотекарі і навіть військові, які проходили поруч, зупининялись на мить аби прочитати вголос вірші Великого Кобзаря.

Дуже цікавою та корисною для мене була секція «Бібліолабораторія від Молодіжної секції УБА», що мала назву «Власна історія як само презентація». Усі бажаючі могли прийти у Першу Львівську Медіатеку задля того, щоб опанувати правила й техніку ораторського мистецтва, що поєднує риторику, прийоми акторської майстерності і психологічну техніку.
 тренер Андрій
Ми всі розповідаємо історії. Хоча часто ми не помічаємо цього. Так само як не помічаємо повітря, що оточує нас завжди і усюди.
Відкрию Вам одну маленьку таємницю. Але тільки Вам, і тільки пошепки. Ваша історія може стати інструментом впливу. Саме Ваша історія. Але історію, ще треба вміти розказати. Люди, які вміють вправно захопливо розповідати історії завжди опиняються в центрі уваги – хто ж відмовиться послухати цікаву та захопливу історію?
Погодьтеся, що добре розказана історія – це вже не історія… це цілий кінофільм. Чи траплялося Вам, слухаючи історію, дивитися фільм у власній голові? Драматичні події, несподівані повороти сюжету, яскраві образи – ось що було присутніми в цьому фільмі.
На цьому ж тренінгу, я дізналась, як за допомогою вдало підібраної історії з власного життя, можна представити себе незнайомим людям – тим самим, сформувавши в них, уявлення про себе.
Запам’ятався і виступ Анни Левченко – координатора NaNoWriMoу Львові. Отакою абра-кадаброю виглядає назва оригінальної ініціативи Американської бібліотечної асоціації, яка традиційно полюбляє різні тематичні або святкові «дні», «тижні» (як національний тиждень бібліотек), а відтепер і місяці.
NaNoWriMo (NationalNovelWritingMonth) – національний місяць написання романів/новел, коли всі новелісти чи ті, які хочуть ними бути дружно сідають за свої ноутбуки та до кінця листопада пробують писати романи довжиною не більше 50 000 слів. До речі, як на мене, то час обраний чудово, бо коли ще пробувати щось писати як не в листопаді...
І весь цей насичений день не закінчився просто так…
Чи знаєте Ви, яка перлина львівської архітектури зображена на одній з національних купюр, і що ця будівля здіймається на місці, де колись протікала ріка?
Так, мова йде про Львівську оперу, споруду, що вражає не лише своїм зовнішнім виглядом, але й внутрішнім оздобленням. Оглянувши інтер’єри Опери, неможливо залишитися байдужим від вигляду глядацької зали у формі ліри з балконами декорованими ліпниною та позолотою. Незвичайне враження справляє плафон з алегоричними жіночими зображеннями.
Та найбільша розкіш театру – дзеркальне фойє. Венеційські дзеркала, що розміщені один навпроти одного, створюють надзвичайну атмосферу.
Оглянувши все навкруги я попрямувала шукати місця у партері, які купила з подругою. На нас чекав перегляд чудової оперети «Весела вдова». Це одна з перших оперет австро-угорського композитора Франца Легара. Оперетта — в трьох актах, вперше поставлена у віденському театрі «Ан дер Він» 30 грудня 1905 року. Лібретто Віктора Леона та Лео Штейна за мотивами комедії французького драматурга Анрі Мельяка «Аташе з посольства».
Віртуозна легкість комедійної інтриги, типи дійових осіб, весь її образ побутової салонної комедії з великосвітського життя, поріднюють «Веселу вдову» із «Паризьким життям» Оффенбаха, і з «Кажаном» Штрауса. Але любов у ній трактована серйозно, а лірика насправді безмежна. «Весела вдова» по праву вважається вершиною творчості Легара. Це одна з найпопулярніших оперет у світі та найвідоміша оперетта Легара.
У суботу, 13 вересня, коли хоч трішечки було вільного часу перед потягом, я вирушила до палацу Потоцьких, де й проходила основна частина заходів: книжковий ярмарок, презентації видавничих новинок, авторські зустрічі й автограф-сесії.
Письменники, поети, бібліотекарі, блогери, критики, журналісти, історики, культурологи, дослідники, музиканти…Серед купи народу можна було помітити Братів Капранових, Ірену Карпу, Оксану Забужко, Сергія Жадана, Галину Вдовиченко та Ларису Денисенко, і багато інших відомих і невідомих письменників. Особисто мені вдалось потрапити на презентацію книги Ірени Карпи та Оксани Забужко, а також сфотографуватися та взяти у них автографи.
Різноманітність літератури вражала: від дитячої до наукової, від періодичних видань до серіальних. І що приємно здивувало, що люди купували книжки, багато книжок... Чесно кажучи, у мене самої розбігалися очі, бо реально вибір величезний, і ти бігаєш від одного видавництва до іншого і не знаєш, яку книгу обрати.
Решту свого часу я присвятила прогулянці по вулицям міста. Мабуть, найяскравішим у той день був підйом на Ратушу, що була збудована ще в XIV ст. Пройшовши 408 сходинок вверх, я мала можливість насолодитися краєвидами Львова з висоти пташиного польоту. Це було вражаюче!
Людей на оглядовому майданчику було достатньо багато. Це переважно туристи із інших міст та пари, які прийшли наверх, щоб поцілуватися. Але найбільше, що привернуло увагу, це журналісти та знімальна група телеканалу 24. Як виявилось, я потрапила на відкриття фотовиставки на самісінькій вершині Львівської Ратуші «МИ-ЛЬВІВ: Портрет міста». Ідея «МИ-ЛЬВІВ» виникла з питання про те, як поєнати драматичне та культурно-історичне минуле Львова з його майбутнім та майбутнім його жителів, і як зробити цю ідею доступною для відвідувачів Вежі Ратуші.
На 56-ти зубцях оглядового майданчику вежі Ратуші розміщено  фотопортрети колишніх та теперішніх мешканців міста. Серед портретів львів'ян – Соломія Крушельницька, герої майдану Дмитро Сольчаник та Юра Вербицький, школяр Максим Бордун та водій львівського трамваю Лідія Филипчук.
Автор ідеї проекту – урбаніст з Амстердаму Кейс ван Райвен. Проект має на меті продемонструвати образ різноманітності мешканців Львова і представити їх зв'язок з містом, поділитися їхніми історіями та мріями.
І на кінець, хочеться сказати, місто Лева як завжди the best, аромат кави та шоколаду і книг «майже тільки з друку». Кожна освічена людина хоч би раз у житті повинна побувати у Львові на Форумі видавців і заглянути хоч одним оком на Бібліотечний форум. Море вражень, цікавих зустрічей, автографів, а головне книги, які хочеться читати та перечитувати…

Немає коментарів:

Дописати коментар